вівторок, 25 лютого 2020 р.


„Була у нього незвичайна доля.
 Та доля Україною була...”
Театральне дійство 

На сцену виходять дівчина й хлопець, одягнені в українське національне вбрання, стають перед хором. У руках – розгорнуті „Кобзарі”. 

Дівчина-українка.     Я сьогодні Шевченка читаю,
Скільки мудрості в його рядках!
Мов на ангельських крилах літаю,
Як тримаю „Кобзар” у руках…
Мені вчителька подарувала
В день народження книгу святу,
Щоб її я щоденно читала,
(Душу має й сама золоту…).
І тепер я з любов`ю читаю,
Вчу напамʼять премудрі вірші.
Наче кадри,  Шевченка гортаю,
Й озиваються струни в душі…
Що за велет! Титан був та й годі!
Він життя нам пророчив нове.
І ходили чутки у народі,
Що не вмер він, а й досі живе…

Хлопець-українець.  І він бачить усі наші справи,
Хто є друзі, а хто – вороги.
Бачить біди і злети держави,
Й додає нам і сили, й снаги…
Щоб жили ми і вчились, як треба,
Й памʼятали свій корінь завжди,
Щоб любили і землю, і небо,
Й не було щоб чужої біди.
Щоб ми разом ходили на свято,
Вкупі завжди з братами були,
Мали друзів завжди і багато,
Щоб боротись уміли й могли.
І я вірю: подякують люди,
І згадають, я вірю, про нас.
І тоді нам не соромно буде
За життя, що пророчив Тарас.