вівторок, 18 лютого 2020 р.

Рідне слово

Коли зустрінеш десь,
Дитинко люба,
Заблукане рідне слово,
До хатки своєї
(Хоч би й маленької)
Його запроси,
Звичаєм прадідів
Хлібом і сіллю
Угости
На порозі.
І по змозі
Посади його
За стіл,
Як бабусю свою,
Що з далекої дороги
Йшла до тебе
Й втомила мозолисті
Ноги.
Як бабусю,
Що, мов добра чародійка,
Вечорами
Предивний світ
Вичакловує тобі
Казками.
І побачиш,
Голубко маленька моя,
Яка добрість, любов і краса
Зачаровані
 В ріднім слові –
Українській
Мові.
Міля Лучак



                                     
     Ярмарковий словограй (свято у формі  гри до Дня рідної мови для 5-7 класів)
        
                                            Ø           Звучить лірична мелодія.
Вступне слово вчителя (міф „Як ростуть словаˮ Л. Мовчун).
 Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих землях серед гір жило плем’я німів. Німи вирощували виноград, персики, апельсини, всіляку городину, були працьовиті, а тому й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова. Тільки шум водоспаду і щебетання пташок лунали там. Німи не вміли говорити – тільки губами ворушили і читали слова по  устах. Може, то було й  непогано, бо ж не спалахували ні сварки, ні лайки, а тому приятелювали між собою і старий, і малий.
             І тільки  бабуся Мова жила самотиною за високим муром. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, адже вона розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Якось до бабусі прийшов юнак. З його тремтячих уст дізналася Мова про горе. Сусідська дівчина, сліпа від народження, почувалася дуже самотньою і марніла, гасла з дня на день. Німи нічим не могли їй зарадити, бо сліпа дівчина не бачила слів утіхи… 

             – Не можу я повернути дівчині зір, – похитала головою бабуся Мова. – Та є у мене таємниця.  Докладніше тут...