середу, 21 березня 2018 р.

Творці серед нас (наша добра знайома, колега, учителька й поетеса)



   20 березня 2018 року в обласній науковій бібліотеці імені Івана Франка проходила творча зустріч з поетесою, учасницею літературної студії "Бистрінь" ім. Нестора Чира - Світланою Ткачук  з нагоди Всесвітнього дня поезії (модератор - Власта Власенко). Світлана Миколаївна презентувала  рукопис нової збірки "Нитка для Тесея", тут і громадянська, і філософська, й інтимна лірика, що пробивається крізь товщу наших душ то ніжним і затишним, то рвучким і сильним, але завжди рахманним,  буйноколосим і щирим словом.








                                    Cльози несказаних слів
Тобою змогли світити.

На роздоріжжі днів

Всілися відпочити.

А як запалить ніч

Всі ліхтарі в високості,
Зірвуться слова і
Прийдуть до тебе в гості.
Поки час не зотлів,
Будуть самі собою.
Сльози несказаних слів
Світають лише тобою.

*
Нині часи не найкращі
для зголоднілих Голгоф.
Йде світ цей напризволяще
в рамки загублених строф.
Плаче затуркана днина.
Ночі - розпилені сни.
Як же могла ти, людино,
Жити отут без весни?
Вже пробиває підсніжник
Хресний похід і тобі
Треба любити би ніжно,
Не заблудитись в собі.
Може, лише випадковість
В тобі - фантом катастроф?
Врешті - вберися у Совість!
Нині - не час для Голгоф
!

*

Світ - догори ногами.

Серце - шрами одні.
Коїться щось між нами,
Що... не знаєм самі.
Ніби лише учора
Було все так, як тре...
Нині уява хвора
Нас у порох зітре.
Світу гукну: "Спинися!
А хочеш так - то нехай."
Нині, душе, молися!
Завтра вже воскресай!
*
Пересію усі жалі
Крізь утечу вітру п'янкого.
Наче вихори - скрипалі,
Поговорю тихо із Богом.
Поповзу, як голодний вуж
У кавалки дивної муки.
Я - із Богом. Мене не руш!
В моє серце гнівом не стукай!
Переплавиться завтра сум.
І не буде більше у ньому
Ні тебе, що любов - на глум,
Ні мене у відзвуках грому.

Немає коментарів:

Дописати коментар