Безплатний сервіс на допомогу вчителю

      Як швидко опитати клас і дізнатися, чи засвоїли діти матеріал? Як додати ігрові елементи в навчання та зацікавити учнів співпрацювати, а не змагатися? 

Сервіс Go Pollock пропонує десять ідей, які вчитель може використовувати на своїх уроках.

            Миттєва перевірка знань. Ви почали вивчати з учнями нову тему і хочете перевірити, як вони засвоїли перший урок? Go Pollock створений для цього. Проведіть опитування просто під час заняття: створіть у сервісі тест, складіть запитання та варіанти відповідей, а учні пройдуть його на своїх девайсах і ви одразу побачите результат.

       Навички ХХІ століття. До надважливих навичок ХХІ століття відносять критичне мислення, здатність до співпраці та креативність. Проведіть урок з медіаграмотності — поясніть дітям, як працювати з інформацією. А потім за допомогою Go Pollock складіть тест, де замість запитань будуть приклади новин, а учням потрібно буде вирішити: правда це, чи ні.

          А для розвитку креативності запропонуйте учням написати продовження історії про персонажа з їхнього улюбленого мультфільму. Використовуйте тип запитань «Текст» і фотографії героїв популярних мультфільмів. Ви можете об’єднати дітей у команди і над кожним фото написати завдання, а вони будуть писати невеличку історію про героїв. Наприклад, «Бетмен приїхав до Києва, щоб ловити злочинців. Як це буде?» Дітям доведеться домовлятися про подальший хід сюжету, що розвиває комунікативні навички та вчить працювати в команді.

Докладніше тут...

ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ПО-СУЧАСНОМУ

     

    Чи можна стягувати з Тараса Григоровича кожух і заміняти його косухою? Дозволено садити його на байк? А якщо приміряти окуляри від сонця, то це вважатиметься блюзнірством? Та чи варто осучаснювати взагалі? 

      Запитань, як і обмежень, — безліч, адже грань між прогресивним осучасненням і знеціненням дуже тонка.

        Найважливішим для вчителя сьогодні мало би бути усвідомлення: доки Шевченко залишатиметься закам’янілою й утвердженою Академією наук, літературознавством чи міністерством постаттю на сторінках підручників, доти триватиме учнівський спротив з одного боку і залишатиметься вчительське незнання, як до нього підступитись, з іншого.

   

    Анастасія Євдокимова пропонує чотири ідеї для уроків, що допоможуть наблизити Генія до сучасних дітей. Докладніше читаймо тут

Старі пісні про головне

        Небеленчук Ірина Олександрівна розмірковує над тим, чому потрібна вчителю методика і що таке методи, види, прийоми, форми... 

Прислухаймось і ми до мудрих порад!!!

Останнім часом частіше доводиться переглядати матеріали учителів: методичні розробки, тези, випускні творчі роботи. Багато розбіжностей, неточностей, методичних погрішностей трапляється в роботах. Проте прикрість викликає ще й інше. Коли вчителю починаєш підказувати, як методично правильно оформити структурні етапи уроку чи їхні компоненти, декотрі з них не погоджуються, висувають заперечення, обурюються.

Один із етапів уроку – «мотивація навчальної діяльності». Наводжу приклад, як учитель може сприяти тому, що учні втратять цікавість до уроку вже на п’ятій хвилині від його початку. Так, учитель на зазначеному етапі читає уривок із твору. Ніякої роботи не проведено над уривком. Учитель не ставить запитання за прочитаним, проте зазначає, що після прослуховування уривку учні ще раз усвідомлюють вчинок героя та роблять висновки. Виникає низка запитань: «Як учні усвідомлять вчинок героя»? «Як учитель умотивовує їх на розуміння вчинку героя»? «З якою метою вчитель читав уривок»? «Що учні мають усвідомити після прочитання»? «Як учитель підводить учнів до з’ясування проблеми чи проблем твору, що будуть розглядатися під час уроку»? «Чи спонукає вчитель учня у такий спосіб на первинне чи повторне читання художнього твору?» Як бачимо, запитань достатньо, а відповідь одна. Учитель не тільки не вмотивував учнів на читання художнього твору, а й загалом на роботу під час уроку.

Однак про все поступово. Докладніше тут

Читацький театр

        Журнал «На Урок» пропонує ще один прийом критичного мислення

    На уроці, де використовується методика «Читацький театр», групам школярів видаються окремі текстові фрагменти, для демонстрації одноліткам. На відміну від типової інсценізації п’єси, ця вправа вимагає розігрування міні-вистави у довільному форматі. На основі поданого матеріалу демонструється конфлікт, розкривається тема чи передається певне повідомлення. Учні самі обирають, на чому зробити акценти. Такий тип роботи доцільно використовувати у процесі вивчення нової теми, на позакласних заходах та тематичних зустрічах, присвячених певним подіям.

     Якщо ви обрали варіант вивчення нової теми, то заздалегідь підготуйте декілька фрагментів з історичних документів, літературних текстів, підручників. Найчастіше прийом використовується на уроках гуманітарного циклу, проте обмежень не існує.

Перш ніж продемонструвати поетапну схему реалізації прийому, наведемо приклад роботи, яка була проведена з учнями 11 класу в процесі вивчення «Марусі Чурай» Ліни Костенко.

У класі було 20 учнів. Вдалося об’єднати 3 груп по 6-7 учнів. Це був другий урок з вивчення теми. На жаль, провести всю вправу на одному уроці досить складно, тому обрані фрагменти тексту твору було роздано на попередньому уроці. Кожен уривок займав близько 1 сторінки А4:

1. Фрагмент суду

Учні обрали для себе ролі глядачів суду, коментуючи події, слова судді, Марусі та інших. Діти проговорювали не діалоги роману, а аналізували все сказане, озвучуючи перед класом. Докладніше читаймо тут

Як розповісти дітям про Шевченка

Освіторія пропонує цікавий погляд на те, як розповісти дітям про Тараса Шевченка без шароварщини (автор тексту - Анастасія Євдокимова, учителька української мови і літератури. Автор картини «Все чудово»  - Юрій Шаповал).

       Тож як зробити уроки про Шевченка і його творчість цікавими? Як розповісти про класика так, щоб учням захотілося відкрити «Кобзар» самостійно, а не під програмним примусом чи в рамках ура-патріотичного виховання? Тема особливо актуальна напередодні Шевченківських днів, які традиційно відзначають на початку березня. Пропонуємо 5 ідей, які додадуть урокам інтерактивності та динаміки.

«Twitter»

      Життєвий і творчий шлях Тараса Григоровича був надзвичайно насиченим: знайомства, зустрічі, гостини, натхнення, твори, юнацькі будні в Петербурзі, повторне відкриття України, діяльність Кирило-Мефодіївського братства й арешт, заслання та повернення…

     Отож можна пофантазувати, що якби в Шевченка були соціальні мережі, то він би ними користувався й публічно ділився перипетіями власного життя. Чому б не змоделювати таку ситуацію?

  У класі одночасно працюють кілька груп, наприклад: «Дитинство», «Петербург», «Три літа», «Братство», «Заслання», «Останні роки». Кожна має на ватмані чи аркуші оформити інтерфейс і написати пости в Twitter від імені Тараса Шевченка за конкретний період. Докладніше читаймо тут

На жаль, і досі актуально

                  

                    Рідна мово, будь не тільки святом,

                   А насущним хлібом на щодень…

За рішенням Юнеско  21 лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. Кожен громадянин будь-якої країни ще більше відчуває власну приналежність до свого народу, нації. Адже рідна мова для людини – що крила для птаха: він їх не відчуває, але без них не може злетіти.

Чому ж ми іноді забуваємо, котрих батьків ми діти, чому часто „за пару постолів і шкварку на обід” готові зректися не тільки рідного слова, але й рідної матері, лінуємось пізнавати своє, соромимось рідного?

Не знайдемо й досі жодного телеканалу, що послуговується тільки державною мовою, пропагує українську культуру. А якщо й  іде програма новин українською, то часто після того, як про них сповістили вже російською мовою,  або ж тоді,  коли більшість українців просто не має можливості слухати радіо чи переглядати телепрограму. Безневинний прийом, але який ефективний! Чому, коли українець жартує, він обов’язково мусить розмовляти суржиком? Хто штампує нам ще популярних „братців-кроликів”, „вірок сердючок” та інше хохляцтво? Якщо в телешоу „Квартал-95” десь  і просочиться українське слово, то тільки задля того, щоб показати українця недолугого, нерозумного, затурканого... Чому наша молодь не спроможна на справжні українські жарти на арені „Ліги сміху”? Бо мовою їхнього спілкування ще й досі залишається уже згадуваний суржик. А як пояснити те, що на каналі „Інтер”, який презентує себе українським контентом, на День Незалежності держави ведучі концерту розмовляють російською, з ностальгією згадуючи Радянський Союз?!

Мабуть, з рабства ніяк не вийдемо.  Батько поета Тараса Мельничука казав своїм синам: „Якщо ти росіянин – будь росіянином, якщо ти поляк – будь поляком. Але якщо ти українець, то ти не можеш бути ні росіянином, ні поляком”. Пам’ятаймо, що ми в Україні „таки український народ, а не просто населення, як це у звітах дається,.. і що є у нас мова, і що українська вона, без якої наш край – територія, а не Вкраїна”.

Мова – категорія світоглядна. Вона – не пряме відображення світу, а його національна інтерпретація. Коли ж нація починає мислити категоріями чужої мови, то вона перестає бути собою. А це  – поступове самовбивство. Чи не про таке мріють ті, від кого залежить рідномовний простір?

…Страшний мисливець вийде знов на лови.

В єдину сітку всіх птахів згребе.

Раби – це нація, котра не має Слова.

Тому й не зможе захистить себе (О. Пахльовська).

Мова – ще й категорія політична. Найвлучніше висловили це древні римляни: „Чия мова – того влада. Чия влада – того мова”. Протягом багатьох років на примітивному рівні йдеться  про рівність становища мов в Україні. А які  стріли-звинувачення посипалися на наші голови щодо мовної статті в Законі „Про освіту”! Що таке рівність? По-перше, це не однакові функції сильного й ослабленого, здорового  й хворого. Рівність – це пільга слабшому. По-друге, наша держава не одна на Землі, отже,  говорити про рівність слід у світовому контексті: якщо російська є державною в Росії, румунська - в Румунії, угорська - в Угорщині, то українська є державною в Україні – усі мови рівні, кожна має свою домівку.

 „Двомовність – як роздвоєне жало. Віхи духовної руйнації. Змія вжалила серце нації” (Ліна Костенко). Твердження про однакове використання двох мов за наших політичних обставин – це цілковите безглуздя (хіба може народитися одна дитина від двох матерів?).

 Дехто й сьогодні посідає хитру позицію: не спішіть, не підганяйте, громадяни України ще не готові „українізуватися”, настануть інші обставини – ось тоді!.. Щось подібне свого часу пропонував Насреддін, обіцяючи чогось навчити віслюка за десять років (а за цей час або віслюк здохне, або мулла помре). Задумаймося хоча б над такими проблемами:

– чому немає жодної релігії, жодної ідеології, творці яких не ставили б на одне з чільних місць проблему мови, слова;

– чому найвидатніші політики різних часів та епох знаходили час на мовні проблеми (Гай Юлій Цезар, Карл Великий, кардинал Рішельє та ін.);

– чому епоха Європейського Відродження почалася з „Божественної комедії” Данте Аліґ’єрі – першого твору, написаного вже не інтернаціональною офіційною латиною, а живою народною мовою італійців;

– чому перші європейські академії виникли саме для унормування, ушляхетнення національних мов, що ставали основою нової, національної, культури;

– чому в переважній більшості випадків усілякі експансії, завоювання, окупації мають за мету знищення рідної мови місцевого населення;

– чому в новій державі Ізраїль вважали за необхідне воскресити давньоєврейську мову (іврит), що була мертвою понад дві тисячі років, а не діяли згідно з холуйсько-приреченим „так уже історично склалося”;

– чому апостол Павло сказав: „Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить”;

– чому всі національні рухи починаються з боротьби за рідну мову й на їхніх знаменах написані лінгвістичні гасла;

– чому деякі наші сусіди вважають за потрібне для себе говорити, що немає української мови, а є мова малоросійська, галицька, русинська, рутенська, карпаторусинська, лемківська тощо;

– чому провідники Стародавньої Греції, закликаючи народ на боротьбу проти перської навали, говорили передусім про необхідність захисту землі і мови;

– чому людина, яка розмовляє російською мовою, – росіянин, людина, яка розмовляє польською, – поляк, а людина, яка розмовляє українською, – „націоналіст”, „бандера” в радянському негативному значенні;

– чи завжди „хай слово мовлене інакше, та суть в нім наша зостається” ;

– чи справді багатомовність світу є гальмом на шляху прогресу людства, а рідна мова – перешкодою в розвитку особистості й нації і чому так не вважають японці, шведи, голландці, італійці та сотні інших народів;

– чому втрата мови веде до зникнення народу;

– чому Шевченків заповіт „І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” хоч і визнається за істину, але фактично багатьма нехтується?

Коли замулюються джерела, вода втрачає свою прозорість. Коли нікчемніють людські душі, занепадає культура. Саме існування мовної проблеми в сучасній Україні – ознака браку гідності й самоповаги в певної частини нашого народу. На цій патології врешті поставмо крапку і, народившись у єдиній державній, ростімо разом із нею природно, за генетичними законами української землі. „Мова ж росте елементарно: разом із душею народу” (Іван Франко).

Після здобуття Україною незалежності обов’язок збереження й розвитку мови визволеної нації має виконувати кожен з нас, а особливо рідна держава силами законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, президента та  засобів масової інформації. Так довго, вперто, нестримно виборюваний статус державності української мови сповна запрацює на всіх рівнях суспільства тоді, як безумовно утвердиться  у вищих ешелонах влади. Необхідно якнайшвидше долати великоросійські та меншовартісні українські стереотипи і ставати до плідної, добре спланованої цілеспрямованої роботи.

Природно й справедливо, що державна мова в Україні повинна стати засобом міжетнічного спілкування. Крім того, саме українська мова в Українській державі має виступати як державотворчий чинник. Саме вона сприяє консолідації суспільства, взаємопорозумінню в ньому й забезпечує його ефективне функціонування.

Наше завдання полягає в тому, щоб українська мова стала для кожного громадянина України найголовнішим засобом духовно-практичної творчої діяльності, світоглядною матрицею, надійним способом збереження і вияву унікальності, неповторності їхніх особистостей, засобом інтегрування в національну спільноту і саме через таке посередництво – інтегрування в спільноту загальнолюдську.

Лише тоді ми не будемо схожими на чухраїнців Остапа Вишні, які завжди щось вижидають, довго чухаються, покладаються на долю, втрачаючи один за одним шанси, даровані історією.

Пам’ятаймо, що тільки рідне слово, виплекане нашим родом і народом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. Тільки від порога рідної мови можемо виходити на широкі магістралі світу. Посадімо Шевченкове слово біля хати – нехай проростає.

Зі святом, українці! Бо ж „мова наша: що слово – то мелодія, а двоє – вже симфонія”.

М.  Візінська

Психологи рекомендують

19 технік психологічного захисту 

від маніпуляцій

 При використанні запропонованих нижче способів психологічного захисту від нав’язливих і маніпулятивних дій необхідно дотримуватися таких умов:

1. Чіткі мовні формулювання.
2. Правильно підібрані інтонації.
3. Ґрунтовність у відповіді, яка досягається за допомогою витримування пауз перед відповіддю і неквапливістю.

 Розгляньмо далі кілька ефективних способів блокування небажаних або недоречних спроб маніпулювання.

Прийом 1. Техніка нескінченного уточнення

   Застосовується, коли партнер по спілкуванню емоційно вимагає чогось або в чомусь звинувачує. У цьому випадку з’ясуйте якомога детальніше й точніше все, що з ним відбувається, не вступаючи в суперечки, не пояснюючи і не виправдовуючись. Ваш партнер може посилювати тиск, спонукаючи вас до опору, але ви повинні стійко втримуватися на позиціях людини, яка бажає з’ясувати думку іншого. Докладніше читаймо тут...